Сплата пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту: чи обов’язково платити?
2_20160930_130721

Питання розвитку інфраструктури населеного пункту належить до компетенції органів місцевого самоврядування та вирішується на пленарних засіданнях місцевих рад. Саме тоді, вирішується скільки коштів та на що буде витрачено для забезпечення якісного та безперебійного надання послуг населенню, у тому числі комунальних служб (каналізація і водопостачання, теплопостачання, електропостачання, транспорт і дороги, інженерні комунікації і так далі), а також туристичному, розважальному і торговельному секторах.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – Закон) визначає порядок участі у розвитку інфраструктури населеного пункту його мешканців та інвесторів. Так, стаття 40 вищезгаданого Закону зокрема визначає, що особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язана взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону визначає ряд виключень із числа забудовників, що мають сплачувати пайову участь на розвиток інфраструктури населеного пункту. Це, в основному, замовники будівництва об’єктів державного та соціально-культурного значення, зокрема будівлі навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; об’єкти соціальної інфраструктури; будинки житлового фонду соціального призначення; об’єкти інженерної, транспортної інфраструктури, об’єктів енергетики, зв’язку та дорожнього господарства тощо.

Окремо варто визначити, що обов’язок сплати пайової участі покладається навіть на приватних осіб, що будують індивідуальні житлові будинки, площа яких перевищує 300 квадратних метрів.

Враховуючи, що сплата пайової участі є обов’язком, а не правом забудовника, останній повинен звернутися до відповідної місцевої ради із заявою про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Такий договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта – для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта – для житлових будинків.

При цьому, якщо кошторисна вартість будівництва об’єкта не визначена, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Зазвичай місцеві ради ухвалюють рішення про встановлення таких нормативів кожен рік.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Проте,забудовники дуже часто задаються питанням чи обов’язково сплачувати даний внесок та вважають, що оскільки підставою для сплати пайової участі є саме укладений договір, то його відсутність позбавляє їх необхідності проводити відрахування.

Судова практика, що склалася з цього питання, наразі визначає, що неукладання договору до введення об’єкта в експлуатацію, не є підставою для звільнення забудовника від пайової участі у розвитку інфраструктури, оскільки підстави звільнення встановлені ч.4 ст.40 Закону є вичерпними і така підстава, як неукладення договору до прийняття об’єкта в експлуатацію, відсутня, до того ж строк, визначений Законом для укладення договору пайової участі, – протягом 15 днів із дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію, – встановлено саме для виконання сторонами приписів Закону за власним обопільним волевиявленням.

Невиконання свого обов’язку замовником в частині звернення з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування, свідчить про порушення саме замовником порядку, і, як наслідок, недотримання обома сторонами імперативу обов’язкового укладення договору, втім таке недотримання не позбавляє орган місцевого самоврядування звернутись поза межами встановленого у Законі строку до суду з відповідним позовом про визнання договору укладеним або спонукання до укладення договору, оскільки зазначений у Законі строк для укладення договору та кінцевий термін укладення договору не є присічним, та не є позовною давністю.

Схожі правові позиції викладені і Верховним судом України у постановах від 16.11.2016 р. № 922/5937/15, від 30.11.2016 р. № 922/6409/15, від 01.02.2017 р. № 922/753/16, від 25.05.2017 р. № 922/387/16.

Читайте також: Основні етапи працевлаштування іноземного працівника: дії роботодавця та майбутнього працівника

Таким чином, ухилення від укладення договору не звільняє забудовника від обов’язку сплати пайову участь на розвиток інфраструктури населеного пункту, а лише створює додаткові проблеми, адже саме довідка про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту надає в подальшому забудовникуправо на отримання документів про введення будинку в експлуатацію, присвоєння поштової адреси, переведення житлових приміщень у нежитлові тощо.

127 Просмотров