Нереальні господарські операції. Як відбити кожен з доказів?

На Ваше підприємство надійшов примірник акту про результати документальної перевірки на 70 сторінок. Читаєте висновок: «Проведеним аналізом взаємовідносин платника податків з контрагентами можливо дійти висновку щодо відсутності в дійсності операцій, безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції при складанні первинних документів та їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку».

Швидко продивляючись акт очима, Ви помічаєте, що по кожному контрагенту інспектор провів досить об’ємну роботу. Тут і податкова інформація від інших підрозділів Державної фіскальної служби, і аналіз первинної документації, складеної під час господарських операцій, і детальне відстеження ланцюга постачання придбаних товарів (послуг) аж до первинного постачальника, вказівки на відсутність у контрагентів транспорту, приміщень, трудових ресурсів, акти про відсутність за юридичною адресою, фінальний доказ того, що саме Ваше підприємство є порушником податкового законодавства – наявність кримінального провадження стосовно контрагента, а може, навіть показання директора у якості свідка про непричетність до господарської діяльності підприємства.

Всім платникам ПДВ добре відомі засоби доведення нереальності господарських операцій, які використовують податківці.

На думку одразу спадає, що з такою вагомою доказовою базою у звичайного підприємця немає жодних шансів проти цілої держави в особі Державної фіскальної служби України, донарахування податкових зобов’язань застосування штрафних санкцій не уникнути, а перед цим ще адміністративна та судова тяганина.

Проте, якщо подивитись на кожний доказ нереальності уважніше, ознайомитись із судовою практикою з цього питання та залучити кваліфікованого юриста, стає зрозуміло, що невигідне положення саме у ДФС.

У цій статті ми проаналізуємо найпоширеніші та найцікавіші докази, які податківці використовують під час перевірок, розкажемо, чому вони не можуть доводити нереальність господарської операції та додамо трохи свіжої судової практики з цього приводу.

1. Узагальнена податкова інформація про контрагентів

Найоб’ємніший та найбільш популярний доказ нереальності господарських операцій, яким користуються податківці. Податкова інформація надається на письмовий запит територіальним підрозділом ДФС, на обліку у якого знаходиться контрагент.

Зазвичай у акті перевірки податкова інформація йде одразу після цитування наданих до перевірки договорів та первинної документації, що говорить про її велике значення, як доказу (на думку податківців).

Узагальнена податкова інформація може містити відомості про відпрацювання платника податків як ймовірного учасника схем ухилення від оподаткування, відсутність за податковою адресою, відсутність можливості виконання операцій з постачання товарів, відсутність достатніх трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, наявність кримінальних проваджень стосовно контрагента, тощо.

Податкова інформація є недопустимим доказом
Пунктом 63.12 ст. 63 Податкового кодексу України встановлено, що інформація, яка збирається, використовується та формується органами доходів і зборів у зв’язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Відповідно до пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Жодний закон не містить прямого дозволу на використання контролюючими органами податкової інформації про контрагентів для обґрунтування нереальності господарських операцій між платниками податків без письмової згоди контрагента.

Відповідно до ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Інспектори зазначають, що використовують узагальнену податкову інформацію керуючись пп. 83.1.2 п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України. Проте, той факт, що податкова інформація може бути підставою для висновків під час перевірок, не надає податківцям право використовувати її без письмової згоди контрагентів.

За цією підставою суд може визнати Акт перевірки недопустимим доказом, оскільки його було отримано з порушенням встановленого законом порядку.

Стратегія щодо визнання Акту перевірки недопустимим доказом успішно реалізовувалась нами в іншій справі проти Держпраці. За таких обставин у контролюючого органу фактично не залишається доказів, які б обґрунтовували їхню позицію у суді.

Податкова інформація, на думку Суду, є неналежним доказом

Верховний Суд у Постанові від 12.06.2018 року у справі № 826/16272/13-а зазначає, що наявна в інформаційно-аналітичних базах податкова інформація відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Суди першої інстанції досі застосовують цю Постанову у своїх рішеннях, наприклад рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2019 року № 400/14969/19, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 року № 160/4016/19.

Постанова Верховного Суду від 21.06.2019 року у справі № 803/817/14 суд не бере до уваги і посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагента позивача надану іншим контролюючим органом, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Постанова Верховного Суду від 15.03.2019 року у справі № 815/3276/15 дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов’язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку.

2. Відсутність у контрагента достатньої кількості персоналу

Всім відомі позиції Верховного Суду про те, що відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, так само як і сертифікатів якості на поставлений товар, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб’єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (Постанова ВС від 12.04.2018 року у справі № 805/4710/16-а), а відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).(Постанова ВС від 11.06.2019 у справі № 825/2387/18).

Проте, судові рішення повинні лише підкріплювати Вашу власну позицію, а не бути нею.

Як вважаємо ми?

Якщо у платника податків наявні належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують, що в межах оскаржуваної господарської операції йому у повному обсязі було надано послугу/поставлено товар, чому саме такий платник податків повинен доводити, що особи, які поставили товари/надали послуги, є працівниками контрагента?
Контролюючий орган робить висновок про відсутність у контрагента достатніх трудових ресурсів виключно на підставі аналізу податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) та до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма Д4).

Якщо у цих видах звітності відображається від 1 до 3 осіб, які працюють у контрагента, то контролюючий орган робить висновок, що такої кількості осіб недостатньо для здійснення господарської операції, що перевіряється.

1. Суд постійно наголошує, що аналізу звітності недостатньо для доведення неможливості вчинення контрагентами дій, які становлять зміст оскаржуваної господарської операції: «в межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ» (Ухвала Верховного Суду про відмову у відкритті касаційного провадження від 28.01.2019 у справі № 805/3169/18-а).

2. Акти перевірки зазвичай не містять розрахунків, висновків експертів, інших доказів, які б підтверджували, що виявленої у контрагента кількості працівників недостатньо для здійснення господарської операції.

Податківці пропускають етап доведення і одразу переходять до висновків про неможливість контрагента поставити товари/надати послугу з огляду на місце розташування майна, оперативність, відсутність технічного персоналу тощо, гарний юрист не втратить шансу скористатись цим.

3. Якщо платник податків стверджує, що контрагент фактично надав йому послуги/поставив товар, але після аналізу звітності цього контрагента податківці виявили одного офіційно оформленого працівника – директора, то, можливо, саме цей контрагент порушує законодавство про працю та використовує у своїй діяльності неоформлених працівників?

Добросовісний платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків через те, що контрагент надав йому послуги/доставив товар, використовуючи при цьому неоформлених працівників (ст. 62 Конституції України).

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 р. № 649-р «Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення» починаючи з 05 жовтня 2018 року Державна фіскальна служба України, Державна служба України з питань праці, а також інші центральні органи виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування повинні проводити комплексні заходи, спрямовані на детінізацію зайнятості та доходів населення.

Комплексним заходом у даному випадку є перевірка, яка повинна проводитись спільно ДФС та Держпраці.

Така перевірка може стати найвагомішим аргументом про відсутність у контрагента достатніх трудових ресурсів, а не проведення такої перевірки буде доказом на користь добросовісного платника податків, якого притягають до відповідальності через припущення контролюючого органу про відсутність у його контрагентів трудових ресурсів.

Отже, необхідно постійно вказувати суду, що зі сторони контролюючого органу не було вчинено всіх необхідних дій для доведення факту відсутності у контрагентів трудових ресурсів, а висновки про нереальність господарських операціях базуються лише на припущеннях. Чим більше аргументів буде у Вашому арсеналі, тим більша вірогідність позитивного судового рішення.

3. Не підтвердження господарських операцій за ланцюгом постачання

У Акті перевірки можна побачити наступне аргументування нереальності господарських операцій: «виходячи з даних ЄРПН встановлено, що контрагент не придбавав надані платнику податків товари та послуги по ланцюгу попереднього придбання» або «за результатами проведеного аналізу даних ЄРПН по контрагенту в частині формування податкового кредиту встановлено факти придбання товарів/послуг у контрагентів-постачальників, які здійснюють операції з реалізації товарів/послуг невідомого походження та підміну позицій товарних груп.»

Що це може означати саме для Вас?
Нічого, адже норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.(Постанова ВС від 17.07.2019 року у справі № 826/18656/14, від 18.07.2019 року у справі № 805/4535/16-а).

Більше того, ЄРПН містить інформацію виключно про операції з платниками ПДВ, а також ті операції, за якими зареєстровано податкові накладні, тобто якщо якась операція здійснювалась контрагентами з підприємствами, які не є платниками ПДВ, то таких операцій у вказаному реєстрі не буде відображено. Також у відповідному реєстрі не відображаються операції, по яким не зареєстровані податкові накладні.

Вищезазначене вказує на те, що ЄРПН не є універсальною базою даних про всі господарські операції, які здійснював контрагент, а з відомостей, які містяться у цьому реєстрі неможливо у повній мірі встановити наявність або відсутність факту придбання контрагентами товарів або послуг, необхідних для здійснення оскаржуваних господарських операцій.

У даній статті ми розглянули три найбільш вживані докази, якими користуються контролюючі органи для визнання господарських операцій нереальними.

Зміст завжди переважає над формою, тому при правильному підході список аргументів на 70 сторінок можна скоротити до 2-3 аркушів.
Чим менше у контролюючого органу залишиться доказів, тим більший у Вас шанс на перемогу, адже відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

У свою чергу, Адвокатське об’єднання «МАКМЕЛ» залюбки проконсультує саме Вас та допоможе знайти вихід навіть з безвихідної ситуації.

3789 Просмотров