202002.04
Як поділити спільне майна подружжя

Стаття 60 Сімейного Кодексу (далі – СК) містить положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Коли ми говоримо про поділ майна, ми розуміємо, що результатом є припинення режиму спільності, а також, що кожен із подружжя стає власником тієї чи іншої речі або сукупності речей і не пов’язує свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном з іншим із подружжя.

Цікавим є той момент, що належність майна до спільної сумісної власності визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю в набутті майна.

Верховний Суд у своєму рішенні від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц визначає особливості належності майна подружжя до спільної сумісної власності:
«Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Так, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У зв’язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.»

Розглядаючи справу №554/8023/15-ц, Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільно нажитого майна, так і з’ясувати час і джерела його придбання (постанова від 3.07.2019). Суть справи полягала у тому, що позивачка просила встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а також визнати автомобіль, придбаний відповідачем під час їх спільного проживання, спільною сумісною власністю та в порядку її поділу визначити належну їй частку. Колегія суддів вказала, що оскільки спірний транспортний засіб придбано під час спільного проживання позивачки та відповідача однією сім’єю без реєстрації шлюбу, то він є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отож, якщо один із подружжя (у даному випадку чоловік) здійснив відчуження спільного майна, або використав його на свій розсуд проти волі іншого та не в інтересах сім’ї, або приховав його, таке майно або його вартість ураховується при поділі.

Хоча, за загальним правилом, при визначенні розміру часток кожного з подружжя, суд бере до уваги норми законодавства, які говорять про те, що частки майна дружини і чоловіка є рівними (ч.1 ст. 70 СК). Є винятки, коли рівність часток, призначених судом, можуть змінюватися, а саме зменшуватись чи збільшуватись.

У Сімейному кодексі ( ч. 2 ст. 70) йдеться про те, що суд може відступити від рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя можливе лише у разі, якщо розмір аліментів недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини (дітей) (ВС/КЦС № 297/2837/17 від 27.12.2019).

Ще одним цікавим моментом є кредити та борги.

За загальним правилом, набуте подружжям майно ділиться порівну між ними (якщо подружжя не домовилось про інше), але як говориться «в горі і в радості», а значить і борги діляться також порівну, що прямо прописано у законі. Борги, тобто обов’язки так само поділяються, як і майно. Проте, як показує судова практика, для того, щоб подружжя несло солідарну відповідальність за зобов’язаннями, які взяв на себе один із подружжя, потрібно наводити деякі аргументи. Наприклад, ВС у справі № 639/7335/15-ц від 03 травня 2018р. підкреслив, що жінка може і не знати про борги чоловіка, і ця обставина не звільняє її від солідарної відповідальності по цим боргам, якщо буде встановлено у суді, що одержані кошти (чи майно) були використані чоловіком в інтересах сім’ї. У згаданій вище справі не було встановлено судом, що кошти отримані внаслідок позики, були витрачені чоловіком в інтересах сім’ї, наприклад дійсно для будівництва будинку (як заявляв чоловік), тому солідарна відповідальність жінки за таким боргом неможлива. Все ж таки, ВС підтвердив правильність стягнення боргу з чоловіка і скасував солідарне стягнення боргу з дружини, а також розтлумачив пункт 4 ст. 65 СК України таким чином, що для солідарної відповідальності жінки за боргами чоловіка недостатньо лише факту виникнення боргу, тобто отримання позики, під час шлюбу. Необхідно встановити у суді, що позика або будь-який інший правочин з якого виникає борг чоловіка був укладений ним в інтересах сім’ї. Оскільки останнє не було доведене, солідарна відповідальність була знята,і це налаштовує на думку, що у випадку, коли одна зі сторін подружжя (можливо вже і колишнього) страждає через дії іншої сторони, потрібно боротися за свої права, адже як показує практика, при наявності достатньої доказової бази, відстояти свої інтереси можливо.

Наступним неоднозначним моментом є питання про бізнес при розлученні та його поділ.

У даній ситуації, перший аспект, на який треба звернути увагу – це те, що при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій треба виходити з того, що дане питання вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом.

Спочатку проаналізуємо особливості розподілу акцій в АТ та наведемо постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року (справа №372/504/17), що підтверджує абсолютну презумпцію спільної сумісної власності. Однак залишається практика, що майно, набуте подружжям у шлюбі, можливо віднести до категорії спільної сумісної власності в тих випадках, коли таке майно (або ж його набуття) відповідає трьом критеріям: часу набуття майна, джерелу набуття майна, меті набуття майна. Як уже було зазначено, доказова база – це те, що може повністю змінити хід справ, тому для задоволення своїх інтересів, треба належно її підготувати.

Що стосується поділу частки в статутному капіталі ТОВ, то у постанові Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11, зазначається, що «вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тому якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого із подружжя право власності на майно трансформується в право вимоги, сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна у разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.»

Майно приватного підприємства. У постанові Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 було зазначено таке: «майно приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності». Суттєві зміни в цій галузі відбулися після того, як Конституційний Суд України своїм рішенням від 19 вересня 2012 року роз’яснив положення статті 61 СК України та вказав на те, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо йдеться про розподіл майна ФОП, то майно ФОП є особистою приватною власністю особи, а не спільною сумісною власністю подружжя, хоча відповідно до постанови від 25.04.2018 у справі №344/1770/14-ц, ВС вказав на те, що майно фізичної особи-підприємця вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Наразі є така практика, що критерієм віднесення майна ФОП до спільної сумісної власності подружжя залишилося лише джерело його набуття. Тобто, якщо майно ФОП набуте для здійснення підприємницької діяльності, але за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно підлягає поділу.

Отже, при розгляді питання про бізнес та його поділ, то тут треба розглянути три аспекти:
1. форма ведення підприємницької діяльності;
2. джерело походження коштів або майна за рахунок яких сформована юридична особа;
3. період в який майно чи кошти, за рахунок яких сформована юридична особа, набуті.

4567 Просмотров