202008.04
Визначення місця проживання дитини. Процедура, поради, міфи.

За інформацією прес-служби Міністерства юстиції України в 2019 році понад 37 000 подружніх пар в Україні розлучились «мирно», лише звернувшись до органів РАЦС. Проте, статистику звернень до суду з аналогічними заявами впродовж року навіть не підраховували.
 Найбільш прикрим, у даній ситуації, залишається те, що після припинення спільного проживання подружжя не знаходить спільної мови з приводу питання, а з ким же з батьків проживатиме дитина чи діти. Таким чином, насамперед від таких перепитій дорослих страждають діти.

Далі ми надамо зрозумілі і чіткі відповіді на ряд питань та проблем, з якими стикаються батьки, розберемо декілька варіантів вирішення даної проблеми, а також поділимося корисними порадами з приводу визначення місця проживання дитини.

Законодавче регулювання питання визначення місця проживання дитини
Законодавець передбачив три шляхи вирішення даного конфлікту:
1. – самостійне вирішення подружжям даного питання, шляхом укладення цивільного договору «утримання та виховання дитини» з завіренням даного документу у нотаріуса;
2 – звернення до органів опіки та піклування;
3 – судовий спосіб.

Окрім цього, згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Отже, у разі якщо батьки не можуть дійти згоди та укласти цивільно-правову угоду, тоді даний спір розглядатиметься вже органами опіки та піклування, або судом.

Укладення цивільної угоди між батьками.

Визначення місця проживання дитини шляхом укладення угоди між батьками є найменш затратним та швидким варіантом вирішення проблеми. Проте, для реалізації даного варіанту необхідною є надважлива умова – згода між батьками.

Перевагами даного шляху вирішення проблеми є безконфліктність, оперативність та економність. Законодавець не встановлює будь-яких типових чи обов’язкових форм таких договорів. Тому, сторони, тобто батьки, можуть вирішити та закріпити у даному договорі будь-які права та обов’язки кожного з них з приводу утримання та виховання дитини, які їх хвилюють та є важливими для нормального розвитку та життя дитини. Наприклад, уклавши дану угоду, можна закріпити з ким проживатиме дитина, визначити графік зустрічей дитини з тим з батьків, який проживає окремо, визначити розмір аліментів, які сплачуватиме той з батьків, який проживає окремо, розплановувати сумісні відпустки, визначати обов’язки батьків з приводу сумісного виділення коштів на навчання дитини, врегулювати питання пов’язане з виїздом дитини за кордон з одним із батьків, тощо.

Тобто, ми ще раз звертаємо увагу, що даний перелік є невичерпним. Тому, батькам потрібно залучитися юридичною допомогою, сісти за стіл переговорів одне з одним, визначити коло питань, які потребують юридичного закріплення, підписати угоду, та насамперед дотримуватись її положень і виконувати взяті на себе обов’язки. Більше того, як раніше зазначалось, даний процес є економним порівняно із судовою тяганиною, оскільки у даному випадку Ваші витрати обмежуються лише виїздом адвоката на переговори та аналізом чи розробкою угоди про утримання та виховання дитини.
Наша команда юристів та адвокатів також має досвід юридичного супроводження таких переговорів, вміє чітко формалізувати та безкомпромісно відстоювати позиції наших клієнтів, має низку розроблених та опрацьованих договорів з приводу визначення місця проживання дитини.

Звернення до органів опіки та піклування

Частіше за все виникають ситуації, що після розлучення закохана в минулому пара не може дійти будь-яких компромісів щодо місця проживання дитини. Такі випадки, нажаль, превалюють. З урахуванням того, що в такому випадку неможливо дійти згоди та укласти угоду між батьками, альтернативою судового вирішення спору є звернення до органів опіки і піклування. Тобто, не потрібно спочатку звертатись до органів опіки і піклування, а лише потім до суду.

Порядок вирішення спору органом опіки та піклування конкретизований у пункті 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою КМУ №866 від 24.09.2008 р., та передбачає подання відповідної заяви службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, до якої слід долучити копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про шлюб та докази розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

Працівник служби у справах дітей, за місцем проживання (перебування) дитини, проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Крім цього, представники служби у справах дітей повинні звернутися до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

При визначенні місця проживання малолітньої дитини органом опіки та піклування або суд враховує наступні фактори:
1. ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків;
2. особиста прихильність дитини до кожного з батьків;
3. вік дитини, стан її здоров’я;
4. інші обставини, що мають істотне значення (до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести зокрема такі: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.).

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто:
1. не має самостійного доходу;
2. зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами;
3. своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Окремо також слід зазначити, що рішення органу опіки і піклування не є остаточним та беззаперечним. Тому, у разі невдоволення таким рішенням будь-кого із батьків, він має право оскаржити його до суду та, таким чином, перенести поле битви до зали судових засідань.

Отже, законодавець передбачив дану можливість для того, щоб батьки, які не можуть дійти згоди, могли все одно вирішити цю проблему поза межами судів, залучивши органи опіки і піклування як профільний орган державної влади у якості певного медіатора між батьками.

Судовий спосіб

Судовий захист інтересів матері чи батька починається з написання позовної заяви та її формування з додатками, а також її подачі безпосередньо до суду за місцем реєстрації чи проживання другого з батьків. Таким чином, потрібно написати позовну заяву, додати до неї додатки, які є або можуть бути доказами Вашої правоти. Насамперед, додатками є:
1. копії паспорту як позивача так і за наявності відповідача;
2. копія ідентифікаційного коду;
3. копія свідоцтва про народження дитини;
4. копія свідоцтва про укладення шлюбу та докази його розірвання;
5. висновок органу опіки і піклування за наявності;
6. рекомендаційні листи з місця навчання дитини;
7. докази належного майнового стану для нормального розвитку та життя дитини (витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що свідчитиме, що у вас наявна нерухомість, де дитина разом з вами проживатиме, якщо квартира орендована – договір оренди; також це може бути довідка з місця роботи про розмір вашої заробітної плати, тощо);
8. будь-які інші відомості, що можуть підтвердити, що проживання дитини саме з Вами буде їй на користь та не суперечить її інтересам;
9. квитанція про сплату судового збору (судовий збір на день написання даної статті складає 840,80 грн.);

Даний перелік не є вичерпним.

Також слід зазначити, що також до судового розгляду справи залучається орган опіки і піклування. Даний орган є обов’язковим учасником такої категорії справ, оскільки саме він уповноважений перевірити та надати свій висновок щодо того, чи не порушуються права та інтереси дитини і чи дослухались її думки. Висновок органу опіки і піклування також є доказом в даній справі, проте він не є беззаперечним та вичерпним. Право остаточного вирішення питання все ж таки залишається за суддею.

Також зазначаємо, що в даному випадку, слід скористатись юридичною допомогою, оскільки судові процеси є довготривалими та виснажливими, особливо в даній категорії судових спорів. Адвокат допоможе чітко сформувати позовні вимоги, грамотно підготувати доказову базу та якісно представити Ваші інтереси в суді.

Рубрика «руйнуємо міфи»

В категорії сімейних спорів з приводу визначення місця проживання дитини вже дуже давно існує міф, що перевагу завжди матиме матір дитини. Стверджується, що батькові майже нереально відстояти своє право на спільне проживання з дитиною та участь у її вихованні, акцентується увага на виключність обставин, які можуть розірвати зв’язки між матір’ю та дитиною.

Проте, ми можемо Вас запевнити, що батько і мати дитини мають абсолютно рівноправні права щодо проживання спільно з дитиною. І ми Вам це доведемо.

Дійсно, судова практика в Україні у справах про визначення місця проживання дитини відображала певну «презумпцію правоти матері». Переважна кількість рішень була саме на користь матері дитини. Приймаючи дані рішення, суди посилались на ст. 6 Декларації прав дитини, яка вказувала, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли існують виняткові обставини, бути розлученою з матір’ю. Українські суди трактували дану норму на власний розсуд, і не встановлюючи наявність чи відсутність цих виключних обставин, переважну більшість рішень приймали на користь матері. Тим самим, склалась судова практика, які дійсно показувала, що захистити права батька майже неможливо.

Проте, наразі більше не існує такої «презумпції», доказом чого наприклад є Постанова Верховного суду від 18 березня 2019 року у справі №215/4452/16-ц, а також інформаційний лист Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.08.2017 року № 9-1580/0/4-17. Як і в постанові, так і в листі зазначається, що при вирішення аналогічних спорів українські суди недостатньо встановлювали всі обставини справи, посилаючись на пріоритетність прав матері. В даній постанові та листі доходять до наступного висновку: «Крім того, під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов’язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі “Зоммерфельд проти Німеччини” (“Sommerfeld v. Germany”) від 08 липня 2003 року, “Цаунеггер проти Німеччини” (“Zaunegger v. Germany”) від 03 грудня 2009 року).
Таким чином, батько і мати мають рівнозначні права при визначенні місця проживання дитини. Пріоритет мають лише інтереси самої дитини.

У висновку до даної статті, хочеться зазначити, що все ж таки найрозумнішим способом визначення місця проживання дитини є укладення договору між батьками. Хотілось би сподіватись, що батьки дійсно можуть з відповідальністю підійти до вирішення даного питання, перш за все, беручи до уваги інтереси самої дитини, а не власні бажання. Якщо ж ситуація не підлягає вирішенню таким чином – то в суді кожен з батьків має рівнозначні шанси, і тоді потрібно відстоювати свої права.

4528 Просмотров