ВСУ ускладнив процедуру зупинення провадження в суді для боржників
kreditor

Питання дотримання строків розгляду справи у сучасній судовій практиці є одним з найбільш актуальних, адже велика кількість справ та відсутність повноважень на здійснення правосуддя у багатьох суддів призводять до постійного порушення норм процесуального законодавства в цій сфері. Проте, деколи причина полягає зовсім в іншому – зловживанні стороною, зазвичай відповідачем, своїми процесуальними правами.

Найбільш розповсюдженими способами затягування судового процесу є неодноразове подання апеляційної скарги на ухвалу про відкриття провадження, що робить неможливим подальший розгляд справи, та зупинення провадження, зокрема шляхом призначення судових експертиз або подачі позовних заяв із дотичними позовними вимогами до суду за місцем знаходження позивача, що призводить до неможливості розгляду первісного позову до вирішення справи за позовом відповідача.

Як правило, такі позовні заяви не мають на меті реального настання правових наслідків за результатами їх розгляду, наприклад, визнання договору недійним чи припинення правовідносин, а покликані виключно затягнути розгляд первісного позову та максимально відтермінувати ухвалення рішення. Інтерес відповідача у такому затягуванні очевидний: немає рішення – немає негативних наслідків у вигляді обов’язку вчинити дії, сплатити кошти чи повернути спірне майно.

Суди, в міру своїх процесуальних можливостей, постійно намагаються боротися із такого роду зловживаннями, адже основне завдання судочинства – поновлення порушених прав та інтересів позивача у максимально короткі та розумні строки.

Так, 01 лютого 2017 року Верховний суд України (далі – ВСУ) сформулював правову позицію у справі №6-1955цс16, відповідно до якої визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 201 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов’язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 4 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

ВСУ звернув увагу судів на необхідність здійснення аналізу предметів спорів у справах та визначення обставин, які б давали підстави для висновку про те, що наявність спору у «зустрічній» справі виключає можливість, на підставі наявних доказів, самостійно встановити при розгляді даної справи наявність обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Отже, вказана правова позиція найвищою судовою інстанцією призведе до усунення однієї з перешкод позивачам у захисті порушених прав та значною мірою вплине на строки розгляду справ в судах. Сподіваємося, що суди першої та другої інстанції будуть активно використовувати висловлену ВСУ правову позицію у своїй практиці.

226 Просмотров