Визнання кредитного договору недійсним: бути чи не бути
AN6WF9 credit card in the middle of US dollar notes. Image shot 2005. Exact date unknown.

До недавнього, часу позиція ВССУ з приводу визнання договору споживчого кредиту недійсним була досить чіткою. Суди зазвичай задовольняли позови боржників, які могли зітхнути з полегшенням.Однак, така ситуація мала місце до недавнього часу.

Так, 5 квітня 2017 року, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, прийняла кардинально протилежне рішення, ніж ті, які передували до цього.

Касаційний суд зазначив, що частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення, має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка  щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За положеннями підпункту д) абз. 1 ч. 2, абз. 2 ч. 2; підпунктів 1), 2), 5), 6) абз. 3 ч. 4; підпункту 2) ч. 5, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону, про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб’єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб’єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За таких обставин, посилання ОСОБА_6 на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення її права з боку відповідача на інформацію щодо сукупної вартості кредиту та її складових, є безпідставним.

Разом з тим, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Наслідком недотримання вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору споживчого кредиту, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, є зміна або визнання такого положення недійсним, що передбачено ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним і в цілому у випадку, якщо у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору (п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

В даному випадку позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання недійсними чи зміну окремих пунктів кредитного договору, які вона вважає несправедливими. Крім того, заявлені позовні вимоги не обґрунтовувалися тим, що окремі пункти кредитного договору, які ОСОБА_6 вважає несправедливими, зумовлюють зміну інших положень договору. Таке питання не було предметом доведення при розгляді справи в рамках заявленого позову та судами не досліджувалося.

За таких обставин, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в повному обсязі через невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», невідповідність умов договору положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, в даному випадку відсутні.

Позовна заява не містить посилань на те, що ОСОБА_6 помилялася щодо природи спірного кредитного договору, мотивів його укладення, можливої помилки щодо її прав та обов’язків, тощо, а тому висновки судів про безпідставність позовних вимог, заявлених на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України є обґрунтовані.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, крім іншого, посилається на те, що при розгляді справи судами не надано правової оцінки зміні в односторонньому порядку банком процентної ставки за користування кредитом, те, що суди дійшли помилкових висновків про пропуск нею строку позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом, з урахуванням того, що відповідачем ставилося питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до даних правовідносин.

Такі посилання ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки, обґрунтовуючи підстави позову про визнання недійсним кредитного договору, остання не посилалася на зміну відповідачем процентної ставки за користування кредитом. Ці обставини не були предметом дослідження судами при розгляді справи та на них не ґрунтуються висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність заявлених позовних вимог. Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові не ґрунтуються на положеннях ч. 4 ст. 267 ЦК України щодо наслідків спливу строку позовної давності, а ґрунтуються на тому, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими по суті спору, тобто спір судами вирішено по суті. Наслідком цього, суд касаційної інстанції ухвалив відхилити скаргу боржника.

В результаті маємо кардинально нову позицію ВССУ щодо застосування ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів» та постанови правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» в частині визначення порядку інформування клієнта банком про усі умови надання споживчого кредиту». Тому, в даній ситуації слід очікувати висновку Верховного суду України, який остаточно розставить все на свої місця.

283 Просмотров