Виконання рішення суду про стягнення боргу за кредитом не припиняє іпотеки
Государственная-поддержка

Війни між банками та їх позичальники продовжуються і, якщо проаналізувати судову практику, то війна відбувається з поперемінним успіхом, що буде відображено і у даній статті. Так, 27.09.2017року Верховний суд України у своїй постанові № 6-2096цс16 зробив правовий висновок відповідно до якого, виконання судового рішення про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором на користь банку не припиняє іпотеки. Таке рішення було прийнято судом на тій підставі, що після ухвалення судового рішення відносини між сторонами не припиняються, і кредитор має право і надалі нараховувати проценти за користування кредитом, інфляційні та 3 % річних.

Зокрема, суд у своєму рішенні послався на статті 536, 625, 1048, 1050 Цивільного кодексу України, які і передбачають, що позичальник за користування чужими коштами повинен сплачувати проценти у розмірі встановленому договором або законом, а кредитор має право на нарахування таких процентів. При цьому, боржник  який прострочив виконання зобов’язання з повернення коштів на умовах визначених договором, повинен сплачувати грошові суми передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України (інфляційні та 3 % річних).

На підставі цього суд прийшов до висновку, що проценти за користування кредитними коштами та кошти необхідні до сплати, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності (інфляційні та 3 % річних) відносяться до складу основного зобов’язання, а тому, саме по собі виконання судового рішення не може вважатися припиненням зобов’язання за кредитним договором, якщо в такому випадку боржником не було погашено усі платежі, належні до сплати кредиторові та нараховані внаслідок невиконання судового рішення.

Читайте також: Законний спосіб затягнути з виплатою страхового відшкодування, який використовують усі страхові компанії

Слід зазначити, що у минулому Верховний суд України приходив до кардинально іншого правового висновку за наявності аналогічних правових відносин, а саме, за наявності судового рішення про стягнення заборгованості, яке було виконано через певний проміжок часу. Так, у свої постанові від 06.07.2016 року у справі № 6-118цс16 суд прийшов до висновку, що у відповідності до положень статті 1049 Цивільного кодексу України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми необхідної до сплати на банківський рахунок позикодавця. При цьому, якщо таке зарахування відбувається навіть на підставі судового рішення, то це теж вважається належним виконанням зобов’язання з повернення коштів. На підставі цього, суд прийшов до висновку, що іпотека підлягає припиненню на підставі однієї з підстав, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеки», а саме, припинення основного зобов’язання.

Судом не було враховано розрахунок банку, який той надав на підтвердження того, що судовим рішенням було погашено суму заборгованості не в повному обсязі, та банком було нараховані додаткові суми до стягнення передбачені договором, так як рішення суду було виконано через певний проміжок часу з моменту його ухвалення, а позичальник продовжував користуватися кредитними коштами.

На мою думку, саме постанова від 27 вересня 2017 року має більш ґрунтовне обґрунтування та є більш законною, адже боржник відповідає за повернення кредиту до того моменту поки повністю не погасить тіло кредиту, а кредитор має право і надалі нараховувати проценти та інші штрафні санкції на прострочену заборгованість передбачену кредитним договором. Більше того, саме по собі виконання судового рішення, не припиняє основного зобов’язання так, як судове рішення лише визначає право однієї сторони на повернення відповідної суми коштів розрахованої на певну дату, яка майже ніколи не може бути датою ухвалення судового рішення.

135 Просмотров