Верховний суд визначив порядок виконання рішення суду щодо зобов’язання визначеного в іноземній валюті

Вкотре повертаємося до питання боротьби позичальників з банками та іншими фінансовими установами. Відразу перейду до проблеми. По валютних позичальниках, які вийшли на прострочку у період з 2008 по 2013 рік банки звичайно подавали позовні заяви про стягнення заборгованості та, як правило, вони просили стягнути заборгованість в гривневому еквіваленті за курсом станом на дату ухвалення судового рішення. У такому випадку виникала ситуація, коли в рішенні суду було вказано, наприклад: «Стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 000 $, що еквівалентно 80 000 гривням». Потрібно зазначити, що такі суми могли бути більшими і в десять разів, проте звичайно заборгованість відразу не погашалася, а деякі судові рішення залишаються невиконаними умовно з 2011 року і по сьогоднішній день, при цьому станом на дату написання даної статті 10 000 $ становлять еквівалент 272 400 гривень, що в 3,4 раза більше середнього курсу 2011 року. Як наслідок є доволі актуальним питанням яку суму стягувати виконавцю при примусовому виконанні судового рішення – 10 000 $ за курсом на дату виконання судового рішення, чи 10 000 $ за курсом, який був встановлений у судовому рішенні на момент ухвалення.

Розглянемо спочатку практику колишнього Верховного суду України, оскільки за останні пів року до початку роботи нового Верховного Суду позиції ВСУ були доволі суперечливими.

Перша постанова ВСУ, яку розглянемо була прийнята 12.07.2017 року у справі № 127/25249/14-ц. Предметом розгляду була скарга банку на дії державного виконавця щодо стягнення заборгованості на суму 29 801,09 $, яку було присуджено до стягнення судом 29.12.2014 року при цьому у резолютивній частині рішення було зазначено гривневий еквівалент даної суми станом на дату ухвалення судового рішення, що становило 438 144,60 грн. Так, державним виконавцем було проведено виконання рішення суду за рахунок заробітної плати боржника та стягнуто на користь банку за період з січня 2016 року по травень 2016 року 438 144,60 грн. заборгованості, проте у зв’язку з девальвацією зазначена гривнева сума не покрила заборгованості у валюті кредиту у розмірі 12 521,13 $. Незважаючи на це державний виконавець 26.05.2016 року закінчив виконавче провадження у зв’язку з повним виконанням судового рішення.

Не погоджуючись з таким рішенням державного виконавця банком було подано скаргу до суду. Свою позицію банк мотивував тим, що при ухваленні рішення про стягнення боргу в іноземній валюті визначений судом еквівалент цієї валюти в гривнях є вираженням встановленого офіційного курсу цієї валюти до гривні на конкретний день звернення з позовом до суду, а перераховані у гривні кошти лише частково погасили доларовий кредит.

З цього приводу суд зазначив наступне: «Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

За нормами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов’язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та  в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі статтею другою Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов’язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 29 тис. 801 долар США 9 центів та судові витрати.

Під час розгляду справи суд установив, що за кредитним договором позичальник отримав валютний кредит.

За викладених обставин висновки судів про правомірність дій державного виконавця є передчасними, оскільки суд не встановив, який доларовий еквівалент становить стягнута з боржника сума 438 тис. 144 грн 60 коп. та в якій частині вона покриває загальну заборгованість перед банком стягнуту за рішенням суду».

За таких умов ВСУ у своїй постанові від 12.07.2017 року у справі № 127/25249/14-ц став на сторону кредитора та прийшов до висновку, що якщо в судовому рішенні зазначено про стягнення 10 000 $, що еквівалентно 80 000 гривням, то за умови наявності у банку ліцензії на здійснення валютних операцій стягувати потрібно 10 000 $ за курсом на дату стягнення заборгованості.

Друга постанова ВСУ, яка має протилежний висновок була прийнята 13.09.2017 року у справі № 556/1838/15-ц. Предметом розгляду, як і у попередній постанові, була скарга на рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з повним виконанням судового рішення. Судом було встановлено, що на виконання рішення суду 30.05.2015 року було видано виконавчий лист про стягнення з позичальника 27 705,67 $, що на дату ухвалення судового рішення еквівалентно 219 834,67 грн. При цьому саме судове рішення було ухвалено 01.03.2011 року, а сама сума заборгованості була погашена боржником 29.04.2015 року на підставі чого виконавцем 04.11.2015 року була закінчено виконавче провадження. Але з урахування курсової різниці, згідно з розрахунками банку, позичальник недоплатив 9 664,33 $.

У своєму рішенні суд прийшов до наступних висновків: «Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного  виконання  в  повному  обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Закінчуючи виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець Тижук С.В. виходив з того, що боржником ОСОБА_6 на підставі квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29 квітня 2015 року фактично виконано виконавчий лист №2-35, виданий Володимирецьким районним судом, про стягнення 221 654, 67 грн.

Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (221 654, 67 грн.), а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження».

У даній постанові від 13.09.2017 року у справі № 556/1838/15-ц ВСУ став на сторону боржника та прийшов до висновку, що якщо в судовому рішенні зазначено про стягнення 10 000 $, що еквівалентно 80 000 гривням, то суд самостійно визначив суму, яку необхідно повернути позивачеві і яка становить саме 80  000 гривень, тобто 10 000 $ за курсом на дату ухвалення судового рішення, а не на дату проведення стягнення, а тому оплата 80 000 гривень рівняється оплаті 10 000 $ навіть, якщо на дату виконання рішення суду зазначена сума у гривні становить еквівалент 3 000 $.

У результаті у кінці 2017 року ми мали дві протилежні позиції, які суперечили одна одній та створювали проблеми для однакового вирішення аналогічних спорів. У свою чергу Верховний Суд усунув суперечності у даному питанні у своїй постанові від 04.07.2018 року у справі 761/12665/14-ц. Дана справа була передана на розгляду Великій Палаті ВС внаслідок того, що судді колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішили відступити від правового висновку зазначеного у постанові ВСУ від 13.09.2017 року у справі № 6-1445цс17(№ 556/1838/15-ц). Предметом справи була скарга на рішення державного виконавця з приводу закінчення виконавчого провадження у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду. Спір виник за наслідками стягнення заборгованості за рішенням суду, яке було ухвалено 17.11.2014 року у розмірі 3 308 $, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 17.11.2014 року становило 4 746,28 грн. При цьому боржником 31.07.2015 року було перераховано на виконавчу службу суму коштів у розмірі 4 746,28 грн. На цій підставі державним виконавцем було прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження, як наслідок повного виконання судового рішення. При цьому на рахунок стягувач отримав з урахуванням курсової різниці 173,46 $. Через це, так як позивач не доотримав присудженої суми у іноземній валюті то і подав скаргу на рішення державного виконавця. За наслідками розгляду скарги Верховний Суд став на бік стягувача та прийшов до наступних висновків:

«40. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

  1. Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
  2. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов’язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
  3. Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
  4. У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
  5. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов’язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
  6. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов’язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
  7. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону № 606-XIV.
  8. Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.
  9. З матеріалів справи убачається, що, ухвалюючи рішення у справі, Шевченківський районний суд визначив суму боргу в іноземній валюті з її зображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення.
  10. Тобто, визначаючи характер грошового зобов’язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов’язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.
  11. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду усунула розбіжності у неоднаковому застосуванні норм права пов’язаних з визначенням валюти виконання судового рішення в якому було зазначено, як іноземну валюту самого зобов’язання так і гривневий еквівалент. Так Велика Палата вказала, що виконання судового рішення повинно бути проведено саме в іноземній валюті. Тепер цікаво, як суд подивиться на рішення судів, які стосувалися стягнення заборгованості за валютним кредитом, проте у резолютивній частині рішення було вказано стягнення заборгованості лише у гривні, а не у еквіваленті, як у даних справах, що були проаналізовані вище.




3042 Просмотров