Верховний суд визначив, коли банки не мають права нараховувати проценти за кредитом
Верховний суд визначив, коли банки не мають права нараховувати проценти за кредитом

28.03.2018 року Великою Палатою Верховного Суду було розглянуто справу № 444/9519/12 та прийнято доволі багато цікавих правових висновків, які кардинально відрізняються від правових позицій колишнього Верховного суду України у кредитних правовідносинах стосовно строку позовної давності, нарахування процентів, неустойки та застосування статті 625 ЦК України. Дана стаття і призначена тому, щоб розібратися з кредитними правовідносинами з точки зору Великої Палати ВС.

Почнемо з того, що справа надійшла до Великої Палати через те, що колегія вирішила відступити від правового висновку зазначеного у постанові Верховного суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-249цс15. Дана справа стосувалася стягнення заборгованості на користь Укрсоцбанку з їхнім типовим договором в якому було зазначено, що дострокове повернення кредиту наставало у випадку прострочення оплати процентів за кредитом на 60-ий день прострочки, тобто з такого моменту у банку виникло право вимагати у позичальника повернення усієї суми заборгованості у судовому порядку. Судом було встановлено, що такий строк звернення до суду сплив 11.01.2009 року, проте банк подав позовну заяву аж 16.04.2014 року, а тому логічним було б відмовити банку у задоволенні позовних вимог. У справі № 6-249цс15ВСУ підтримав позицію, що дійсно строк повернення кредиту настав ще у 2009 році, але вказав, що якщо сума позики не повернута, то банк може нараховувати проценти за кредитом до того моменту поки кредит не буде виплачений у повному обсязі, а тому проценти за останні три роки до моменту подачі позовної заяви стягувати можна. У подальшому даний висновок був модифікований судом, а саме, ВСУ почав говорити, що якщо в Укрсоцу пройшли строки позовної давності, то за заявою позичальника банку потрібно відмовляти у задоволенні позовних вимог, при цьому про проценти за останні три роки суд не говорив взагалі нічого. Дані правові висновки були зазначені у справах № 756/17216/13-ц від 16.11.2016 року, № 759/11503/14-ц від 02.11.2016 року. Що ж стосується нарахування процентів на тіло кредиту, то суд і надалі дотримуватися правового висновку згідно якого у випадку несвоєчасного повернення позики кредитор має право на повернення тіла, нарахованих процентів аж до моменту повернення позики, інфляційних втрат та 3 % річних, наприклад, у рішенні 127/4966/15-ц від 21.09.2016 року. Перші ж постанови в яких ВСУ прийшов до таких висновків від 01.04.2015 року у справі № 6-37цс15 та від 02.09.2015 року у справі № 6-369цс15.

Окремо потрібно звернути увагу і на правовий висновок ВСУ, який пов’язаний з нарахуванням процентів після закінчення строку дії кредитного договору. Так, позиція ВСУ полягала у тому, що у випадку, коли кредитний договір закінчив строк своєї дії, а договором не передбачено розміру нарахування процентів понад строк його дії, то проценти нараховуються на рівні облікової ставки НБУ. При цьому ВСУ наголосив, що проценти не нараховуються лише в тому випадку, якщо їх нарахування понад строк дії договору заборонено самим договором. Такого висновку ВСУ прийшов у своєму рішенні від 07.09.2016 року у справі № 6-1412цс16.

         Підсумувавши викладені позиції Верховного суду України, їх можна узагальнити до 3-х тез:

  • нарахування процентів за кредитом відбувається до повного повернення тіла кредиту, навіть у випадку закінчення строку дії договору;
  • закінчення строку/терміну дії договору не припиняє нарахування процентів за кредитом. При цьому процента ставка встановлюється на рівні облікової ставки НБУ;
  • пропуск строку позовної давності, щодо стягнення тіла кредиту унеможливлює стягнення позики, але не забороняє стягнення процентів за останні три роки до моменту подачі позову до суду.

Тепер же слід звернути увагу на бачення Великої Палати ВС у рішенні № 444/9519/12щодо даних висновків, адже тепер саме ними будуть керуватися суди нижчих інстанцій при відправленні правосуддя.

Перше за все потрібно звернути увагу, що ВС акцентував увагу на тому, що потрібно розрізняти поняття «строк договору», «строк виконання зобов’язання» та «термін виконання зобов’язання». Судді зазначили, що: «Строком договору є час,протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке відбувається під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України)» (п. 32 Постанови).

Окрім того: «строк (термін) виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов’язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов’язання» (п. 35 Постанови).

Далі суд зазначає, що «згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики». (п. 50 Постанови).

На основі положень конкретно укладеного договору позики у даній справі суд приходить до висновку, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування» (п. 53 Постанови).

Як наслідок, суд зазначає, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання» (п. 54 Постанови).

Вищезазначений висновок і є основою даної постанови Великої Палати ВС, який фактично ламає усю колишню судову практику у контексті нарахування процентів за кредитом після направлення вимоги банком про дострокове повернення кредиту, адже по прострочених кредитах фінансові установи давним давно розпочали процедуру дострокового повернення кредиту, у тому числі і у судовому порядку. При цьому по кредитах, які не обслуговуються роками банки доволі часто подають позовні заяви про  стягнення заборгованості по донарахованих процентах, які на думку фінустанов вони можуть нараховувати і надалі. Даний висновок, у свою чергу, дасть можливість відбитися від таких позовних заяв, суттєво зменшити заборгованість позичальника, а можливо і взагалі закрити кредит з великим дисконтом.

Що стосується можливості стягнення процентів за кредитним договором за останні три роки, то Велика Палата ВС зазначає, що суд повинен визначити чи вимога про стягнення процентів за останні три роки взагалі дійсна у контексті того, чи не закінчився строк кредитування згідно положень договору. Якщо ж строк кредитування закінчився, а фінансова установа звернулася більш ніж через три роки з моменту закінчення строку дії договору, то суд зазначає, що у такому випадку у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності (п. п. 65-68 Постанови).

Окрім того Велика Палата ВС звернула увагу і на інші аспекти кредитних відносин, які складаються між кредиторами та позичальниками. Так, колегія звернула увагу, що «оскільки договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови).

«У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесенні до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів» (п. 60 Постанови).

Також, суд не оминув своєю увагою і строк позовної давності з неустойки. У цьому питанні суд зазначає, що «перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу»(п. 75 Постанови).

Важливим є те, що суд підкреслив неможливість стягнення неустойки, яка нарахована на суму зобов’язання по якому пропущено строк позовної давності, що цілком узгоджується з положеннями статті 266 ЦК України, яка говорить, «що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки» (п. 77 Постанови).

Окрім цього колегія вказала, що неустойка може нараховуватися, як на суму основної заборгованості так і на суму несплачених процентів за кредитом  (п. 77 Постанови).

Зазначені висновки Великої Палати Верховного суду можна узагальнити у наступних тезах:

  • проценти за кредитом нараховуються протягом строку кредитування;
  • якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов’язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України;
  • перебіг позовної давності починається по кожному окремому платежу з моменту прострочення його оплати;
  • неустойка нараховується з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу, якщо такий платіж не було здійснено. Аналогічно розраховується й позовна давність зі сплати неустойки по кожному платежу, але у межах спеціального строку давності – 1 рік;
  • сплив позовної давності зі сплати основної суми заборгованості (тіла, процентів) є підставою для застосування строку давності і до додаткових вимог (штраф, пеня).

Як уже було зазначено дане судове рішення вносить суттєві зміни до підходу нарахування процентів за кредитним договором, які є доволі відмінними від підходів, які були запропоновані Верховним судом України. На разі фінансовим установа залишилося захищати свої інтереси лише за допомогою статті 625 ЦК України, яка дає можливість кредиторам нараховувати проценти за користування коштами понад строк кредитування і не тільки у розмірі 3 % річних, як це зазначено у даній статті, а і у більшому розмірі, якщо це буде передбачено умовами самого договору. Окрім того, залишилася доволі актуальна проблема щодо нарахування величезної ставки пені на прострочену суму заборгованості, коли розмір неустойки може перевищувати у десять разів розмір заборгованості зі сплати основного зобов’язання. Сподіваюсь новий Верховний Суд найближчим часом поставить крапку і в даних актуальних питаннях.

17077 Просмотров