Порука як спосіб забезпечення кредитного зобов’язання, є досить ефективним інструментом у боротьбі з простроченою заборгованістю. Але за останні кілька років в процесі протистояння кредиторів з поручителями через небажання останніх повертати кредитні кошти виникла судова практика, на особливості якої кредиторам бажано звернути увагу, як при укладанні договорів поруки, так і при відстоюванні своєї позиції в судах.
Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну відповідальність). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи оплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
На практиці стягнення боргу з поручителів проходить не так гладко – в надії зберегти своє майно вони вишукують всі можливості припинити поручительство або визнати договір поруки недійсним. Для того, щоб уникнути негативних наслідків на стадії укладання договорів поруки потрібно в першу чергу перевіряти, чи володіє претендент в поручителі необхідним обсягом цивільної дієздатності, і чи є у нього стабільний офіційний дохід.
Також рекомендуємо кредиторам включати в договір поруки умова, що дозволяє змінювати розмір процентів за основним зобов’язанням і строки їх виплати без додаткового повідомлення поручителя. При цьому вважається, що поручитель заздалегідь дав згоду на зміну зобов’язання. В іншому випадку при збільшенні основного зобов’язання без відома поручителя є ризик припинення поруки на підставі ст. 559 ЦКУ.
Крім вищевикладеного часто в судах поручителі намагаються відстояти свої права на таких підставах:
- Договір поруки був укладений без згоди на це боржника.
- Після 6-ти місяців після настання строку виконання основного зобов’язання кредитор не пред’явив вимог до поручителя.
- Чоловік (а) поручителя не надавав (а) згоди на укладення договору поруки.
При цьому кредиторам варто звернути увагу на наступне:
- Чинне законодавство України не передбачає необхідність надання боржником згоди на поручительство. Тим більше, що боржник не є стороною договору поруки і, відповідно його волевиявлення при укладенні договору поруки не є істотною умовою цього договору. Таку ж позицію висловив Верховний суд України (далі – ВСУ) в постанові від 20 лютого 2012р. по справі № 6-51цс11.
- Якщо кредитним договором не позначені інші умови виконання основного зобов’язання, у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення кредиту повинен відраховуватися з моменту настання строку погашення зобов’язання в повному обсязі або у зв’язку з застосуванням права вимоги дострокового погашення кредиту. Таким терміном не може бути несплата чергового платежу. Отже, є помилковим ототожнювати такі поняття як “термін виконання зобов’язання” і “термін несплати чергового платежу”. До такого висновку прийшов Пленум ВСУ № 5 від 30.03.2012р.
- Ст. 65 Сімейного кодексу України регулює лише порядок розпорядження майном – об’єктом права спільного сумісного майна подружжя, і не стосується права одного з подружжя на отримання кредиту, або оформлення поруки. Тим більше, що порука – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, договір поруки не створює зобов’язань для будь-яких осіб, крім сторін за договором. ВСУ підтверджує це в постанові №6-88цс12 від 12.09.12г.
