Серія питань, пов’язаних з особливостями нарахування та стягнення пені. Частина 3
Взыскание пени - 3

Обмеження терміну нарахування штрафних санкцій.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГКУ нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців з дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Виходячи з цього можна зробити висновок, що якщо законом не передбачено більш тривалий період нарахування штрафних санкцій, то це можна прописати в договорі. Тим більше, що до такого висновку прийшов і ВСУ (постанови від 18.04.2011г. № 3-33гс11, від 18.04.2011г. № 3-36гс11), чиї рішення є обов’язковими для всіх судів України.
Для того, щоб убезпечити себе від ризику невиконання боржником своїх зобов’язань, ми рекомендуємо кредиторам встановлювати в договорах всі види штрафних санкцій, при цьому чітко прописувати їх розмір, порядок і строк нарахування з облік вищевикладених особливостей. При цьому в деяких випадках розмір пені не може перевищувати суму боргу за договором. (див. п. 6 листа ВГСУ від 29.04.2013 № 01-06 / 767/2013)

Протягом якого терміну можна звернутися за стягненням неустойки?

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ позовна давність для вимог про стягнення неустойки встановлюється в 1 рік. Але слід враховувати, що встановлена ​​законом позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦКУ). При цьому, як випливає з постанови ВГСУ від 07.02.2012 року № 5024/1845/2011, термін позовної давності, встановлений для стягнення пені, починає обчислюватися не з моменту порушення зобов’язання, а з моменту закінчення нарахування штрафних санкцій.

А це означає, що кредитор цілком може прописати в договорі, що штрафні санкції нараховуються до повного виконання зобов’язання і, відповідно, позовна давність почне обчислюватися з моменту такого виконання. Таким чином, у боржника не буде підстав оскаржувати правильність нарахування штрафних санкцій, а також доводити, що термін позовної давності для стягнення штрафних санкцій пройшов.

Окремо хотілося б загострити увагу на тому, що боржники – фізособи часто оскаржують правомірність нарахування штрафних санкцій, аргументуючи тим, що умова договору про непомірно високому розмірі штрафних санкцій порушує принцип справедливості і рівності сторін у договорі. КСУ в рішенні № 7-рп / 2013 дав їм для цього більше приводів, позначивши, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частини третьої статті 509 і частинах першій , другої статті 627 ЦКУ принципам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є ​​істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Що може кредитор протиставити цим аргументам? По-перше, раз боржник підписав договір, де були передбачені такі «непомірно високі» штрафні санкції у разі порушення ним своїх зобов’язань, значить він був з ними ознайомлений і згоден. По-друге, яким чином можна визначити порушення дисбалансу прав в договорі, і який розмір штрафних санкцій є завищеним? Адже згідно з ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

258 Просмотров