Відповідальність перевізника за договорами міжнародного автомобільного перевезення вантажів
avto

В даній статті, мова йтиме про відповідальність перевізника при здійсненні перевезення вантажів в міжнародному сполученні автомобільним транспортом.  Правове регулювання перевезення вантажів, в тому числі міжнародне, здійснюється першочергово на основі Договору перевезення вантажу, Главою 32 ГК України, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.  Перевезення вантажу здійснюється на основі Договору про перевезення вантажів, що є двосторонньою угодою між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, та є юридичним документом, яким регламентуються: обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов’язки та відповідальність сторін щодо їх дотримання. Відповідальність сторін є істотною умовою Договору.

В Договорах даного типу, відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу є безумовною, оскільки, правовими нормами національного та міжнародного законодавства чітко визначено, що: «Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (ст. 314 ГК України)».

Враховуючи те, що перевезення вантажу здійснюється в міжнародному сполученні, то основоположним нормативно-правовим актом, не враховуючи Договір, який регулює дані відносини – є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року,  до якої Україна приєдналася 01.08.2006 року. Норми Міжнародної Конвенції має вищу юридичну силу, ніж норми національного права.

Ст. 3 вищенаведеної Конвенції, – перевізник  відповідає  за  дії  і недогляди своїх агентів,  службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення,  коли такі агенти, службовці  чи інші особи виконують покладені на них обов’язки,  як за власні дії і недогляди; ст. 17 Конвенції: – Перевізник  несе  відповідальність  за  повну  чи часткову втрату вантажу або  за  його  ушкодження,  що  сталися  з  моменту прийняття  вантажу для перевезення і до його доставки,  а також за будь-яку затримку доставки; п. 2 цієї ж статті: «… однак,  перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу,  його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок  дій  або  недогляду  позивача,   внаслідок   інструкцій позивача,  не  викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи  внаслідок  обставин,  уникнути  яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути»; ст. 18 Конвенції: «…тягар доказу того,  що втрата вантажу,  його ушкодження чи затримка  доставки  викликані обставинами,  зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.»

Таким чином, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається.

В цьому аспекті, цікавим є судове рішення Вищого господарського суду України від 11.01.2011 року по справі № 20/81,  яке зазначає, – чинним законодавством передбачена поряд із презумпцією вини перевізника, також, презумпція відсутності вини перевізника. Суть презумпції відсутності вини перевізника полягає в тому, що перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред’явник претензії доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини перевізника.Тобто, перевізник вважається невинним до моменту доведеності  вантажовідправником чи вантажоодержувачем його вини.

Читайте також: Стягнення з відповідача 100% витрат на правову допомогу можливе

Презумпція відсутності вини автомобільного перевізника має місце у випадках, коли: а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж – з справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача; б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв’язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача); г) недостача вантажу не перевищує норм природних втрат.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди. Тобто, перевізник не зобов’язаний відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг б реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушене (упущену вигоду).

Таким чином, при наявному спорі щодо втратити/пошкодження/нестачі вантажу обов’язковим є встановлення наявності вини перевізника. В той же час, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як – то: – протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; – шкідливий результат такої поведінки (збитки);- причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; – вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Тобто, на сторону договору перевезення вантажу покладається обов’язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач має право довести, що утрата або ушкодження фактично не були пов’язані, повністю або частково, з одним з цих ризиків зазначених у п. 4 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

288 Просмотров